Автор: myadmin

Також дорослі та діти, зверніть увагу на наступні рекомендації та попрактикуйте їх, якщо раптом відчуваєте страх чи паніку.

Що робити при тривозі та паніці:

*Тіло*

Не стримувати тремтіння, а навпаки встати, потрясти тіло, поприсідати

масажувати мочки вух, стискати і розтискати долоні – це дасть роботу м’язам і допоможе знову відчути своє тіло. Для того, щоб задіяти смакові рецептори покладіть в рот льодяник.

Для тактильних відчуттів – перебирати чотки, дрібні предмети у руках. Це включить моторику і дозволить заспокоїтися.

*Дихання*

У будь-якій ситуації необхідно нормалізувати дихання. Це дозволить вашій вегетативній системі прийти в норму.

Зосередьтеся на диханні.

1. Зробіть кілька глибоких вдихів та видихів.

2. Потім вдих, максимальна пауза, видих, максимальна пауза.

Слухайте удари серця. Це дасть Вам можливість переключити увагу.

*Мозок*

Пишіть на папері свої почуття та переживання.

Малюйте хоча б каракулі та в них шукайте малюнок.

Читайте, слухайте музику.

Запустіть улюблену гру.

*Харчування*

При страху та тривозі виробляється кортизол (гормон стресу), який мобілізує організм.

А також адреналін та норадреналін (гормон зайця та лева) для реакцій бий або біжи.

!!!!!Наше завдання вивести надмірний кортизол:

1.Пийте більше води, чорного та зеленого чаю.

2. Їжте банани, темний шоколад, рослинні волокна, квашену капусту та йогурт (пробіотики), печену картоплю із салом.

Уникайте кофеїну у другій половині дня.

Нюхайте щось свіже, запах свіжості заспокоює і допомагає розслабитися (будь-який запах цитрусових, на крайній випадок свіжовипрана білизна).

Психологія

1.Згадайте позитивні події, які відбувалися у вашому житті.

2.Перегляньте фото на яких ви радієте, почуваєтесь щасливо та відчуваєте позитивні емоції.

3.Почитайте щось гумористичного характеру.

4. Відновіть роботу над улюбленим заняттям.

5. Ліпіть з пластиліну, складайте лего, творіть оригамі.

6. Грайте настільні ігри.

7. Робіть фіззарядку щоранку.

8. Доглядайте за улюбленцями.

9. Прибирайте свою оселю.

10.Спілкуйтеся .

11. Обіймайте своїх братиків, сестричок та батьків.

12. Усе, що вас турбує обговорюйте із батьками, вчителями, психологом.

Зараз ми всі максимально задіяні в обороні нашої країни та громади, здебільшого діти залишаються сам-на-сам зі своїми страхами. Поради психологів як заспокоїти дітей під час війни:

– Обняти та взяти за руку.

– Сказати, що ситуація дуже складна. Сталося те, чого ми боялися. І нам важливо бути дуже зібраними та допомагати один одному. Ми разом. Армія зараз робить усе можливе, щоб ми були у безпеці.

– Ми можемо чути страшні звуки, довкола люди можуть боятися. Можливо, нам потрібно буде перейти у безпечніше місце.

– Запитати дитину, яку іграшки вона хоче взяти з собою.

– Закликати дитину уважно виконувати прохання батьків в екстремальній ситуації

– Запевнити, що все обов’язково владнається.

Чим заспокійливим зайняти дитину під час повітряної тривоги, якщо ви у сховищі чи ванній кімнаті?

1. Якщо у вас є пупирчата плівка для упаковування, візьміть її з собою. Лопання “пупирок” займає руки та заспокоює багатьох дітей та дорослих.

2. Візьміть з собою простирадло або ковдру. Сядьте, обніміть дитину та накрийтеся разом з головою, створивши “халабуду”. Залиште шпаринку, для надходження свіжого повітря. В такій халабуді можна грати в різні ігри, бавитись ліхтариком, розповідати казки, тихенько співати.

3. Руки також можна зайняти м’яким пластиліном, м’ячиком-антистресом або іншою тактильною іграшкою чи матеріалом, яким можна м’яти, щипати, трохи підкидати, перекладати з руки в руку та подібне.

Звісно, краще завчасно приготувати і скласти матеріали у сховищі.

Ми обов’язково переможемо! Інакше просто не може бути, бо Україна понад усе!

Поради для батьків

1. Дізнайтеся, як дитина бачить події та як реагує на них

Ставте дитині відкриті запитання та дізнайтеся, що саме дитина вже знає. Дайте зрозуміти, що дитина може поговорити з вами тоді, коли захоче. Допомогти почати розмову можуть малювання, ваші розповіді й інші види спільної діяльності.

2. Будьте відкриті і говоріть з дитиною зрозумілими для неї словами

Діліться власним баченням ситуації, при цьому намагайтеся бути емоційно стриманими. Якщо ви не можете відповісти на запитання дитини, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Не знати відповіді на всі запитання – нормально. Спробуйте зрозуміти, чому дитина запитує про це, що саме для неї важливо, та з огляду на це побудуйте розмову.

3. Говоріть про емоції

Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Скажіть: «Я бачу, що ти переживаєш через те, які обставини склались у країні, я теж хвилююсь». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась один на один  зі своїми переживаннями. У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що би не сталось, головне – ми одне в одного є». Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Саме так вони допомагають собі впоратися зі своїми емоціями.

4. Поділіться з дитиною планом на випадок надзвичайних подій

Допомагає стишити хвилювання наявність плану дій у разі погіршення ситуації у країні. Спочатку план маєте скласти ви, дорослі, нехай він буде максимально простим та зрозумілим. Розкажіть про нього дитині. Обговоріть, де ви можете зустрітися, якщо не працюватиме мобільний зв’язок; до кого з дорослих можна звертатися за допомогою, якщо дитина опинилася у людному місці без вас; які речі краще взяти з собою, а які необхідно буде залишити у разі евакуації тощо.

5. Залучайте дитину до позитивної діяльності

У часи невизначеності дитина особливо потребує емоційного контакту із значимими  дорослими. Це може бути читання разом, гра або фізична активність. Така діяльність допомагає дитині залишатися емоційно пов’язаною з людьми, які є важливими для неї. Окрім того, дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу життя родини, наскільки це можливо, особливо перед сном.

6. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, поспілкуйтеся про те, що вас непокоїть, з іншими членами родини, з вашими друзями та людьми у вашому оточенні, яким ви довіряєте.   

7. Обережно закінчуйте розмови

Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову про важливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає. Нагадайте дитині, що ви піклуєтеся про неї, слухаєте її і що вона може у будь-який час поговорити з вами на будь-які теми, які її хвилюють.

СИМПТОМИ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА НАДСИЛЬНОГО СТРАХУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ:

відчуття нестачі повітря або задухи;

запаморочення, хиткість або млявість;

миготіння чи прискорене серцебиття;

тремтіння або дрижання;

потовиділення;

нудота або неприємні відчуття в животі;

деперсоналізація або дереалізація;

відчуття оніміння або поколювання;

припливи тепла/холоду;

біль або дискомфорт у грудях; страх смерті;

страх втратити контроль чи збожеволіти.

ЩО РОБИТИ:

1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі…)

” Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! “

” Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися”

“Знайди 3 речі, які ти можеш почути “

“Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати”

” Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак”.

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

8. При можливості випити теплий м’ятний чай.

9. Говорити дитині, что відчуття страху – це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху ( панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм.

10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є ( звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму ( рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40…) і назад до 0, імена та по – батькові членів родини тощо – все у ігровій формі ) , подивитись хороший мультик на телефоні ( зараз можна)

10. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.

11. Пам’ятайте, чим спокійніші ви , тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з вами!

“Мамо! Допоможи, мені дуже страшно!”

Уже другу ніч мама -психолог допомогає власній дитині долати надмірну тривогу!

Ділюся алгоритмом Що? Де? Яке?

1. Що ти відчуваєш зараз? (Сильний страх, тривогу, мене трясе…)

2. Покажи місце, де воно знаходиться в тілі (сонячне сплетіння, живіт, горло …)

3. Яке воно: колір, вага, як звучить, як пахне, яке на дотик. Чим яскравіше описуєте, тим краще!

4. Яким способом його можна звідти дістати? (висмоктати гігантським пилососом, витягнути руками, видихнути, проколоти і випустити назовні…Уява Вам на допомогу!).

5. Яким почуттям чи емоцією ти хочеш замінити свій страх? Спокій, розслаблення, щоб стало легше…

6. І потім знову уявляємо якого це нове почуття кольору, як пахне, яке на дотик…

І уявляємо як воно виникає в тілі, заповнює те місце, де був страх, перетікає в кожну клітинку тіла.

Дихання!

Не забуваємо дихати самі та разом з тим, кому Ви допомагаєте!

Вдих у живіт (начебто надуваємо кульку)

Видих через рот (просто розслабляємо живіт).

Таких циклів – мінімум 10-15.

Чи дихаємо як великий сильний слон!

“Спокійне місце”

Уявляємо улюблене місце, де ми були максимально розслаблені, де нам було добре.

Повністю відчуваємо звуки, кольори, відчуття шкіри…

“Подяка”

Дякуємо за те, що у нас є прямо зараз. Перераховуємо по пунктах. Наприклад,

1. Я лежу в ліжку під теплою ковдрою чи я зараз у сховищі в безпеці.

2. Поруч зі мною мої рідні, ми любимо один одного.

3. Наша армія відбиває ворога

4. У мене є мобільний зв’язок.

5. У мене є вода, їжа…

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ

У сучасному світі більшість дітей не знають і навіть не уявляють іншого життя, якщо у ньому відсутні гаджети.

Майже сім років тому доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США, а також колишній клінічний професор Stony Brook Medicine видав книгу «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей – і як подолати транс».

Видання досі не втрачає своєї актуальності, навіть більше – запити на його переклад збільшуються, бо у книзі розкривається проблематика «цифрового героїну», або як екрани перетворюють наших дітей на психопатів-наркоманів.

Часто батьки спостерігають напади агресивних істерик у відповідь на позбавлення доступу до пристроїв, втрату концентрації у дітей, коли вони не зазнають постійної стимуляції з боку пристроїв. Також часто спостерігаємо дітей, які нудьгують, апатичні та зовсім нічим не цікавляться, коли не мають доступу до гаджета.

Вже відомо, що смартфони, планшети і приставки – форми цифрового наркотика. Дослідження, проведені декілька років тому, виявило, що гаджети також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавче функціонування, в тому числі й за імпульсний контроль так само, як і кокаїн.

Мозок дитини, яка постійно «живе» в електронному пристрої, виглядає таким чином, ніби знаходиться під дією наркотиків.

Не дивно, що дорослим надзвичайно складно відірвати дітей від екранів і пояснити, що час користування гаджетами закінчився. На додаток до цього, сотні клінічних досліджень демонструють, що екрани збільшують депресію, неспокій і агресію та навіть можуть призвести до психотичних наслідків, за яких залежна від гаджетів дитина втрачає зв’язок із реальністю.

То як же виявити залежність у дітей і підлітків та допомогти перебороти це без шкоди для психологічного здоров’я?

• Чесно поговоріть із дітьми про те, чому ви обмежуєте час їхнього перебування з гаджетами. Вечеряйте з дітьми без електронних пристроїв за столом. Поясніть, що деякі діти настільки захоплюються грою з пристроями, що їм важко зупинитися або контролювати час, який вони так проводять.
• Спробуйте почути дитину, зрозуміти, що їй цікаво. Потрібно не сваритися, а дізнатися, що дитина шукає в інтернеті, що бачить, і спробувати обговорити, обмінятися думкою. Аби позбутися залежності, необхідне взаємозаперечення, альтернатива. Потрібно побачити, чим цікавиться дитина і направити її зацікавленість у правильне русло.
• Батьки мають зрозуміти, що залежність дитини від гаджетів – це наслідок того, що вони не бачили дитину раніше, приділяли недостатньої уваги. Діти – продовження сімейних традицій, а не щось нове.
• Багато дітей мають проблеми з читання, тому вони заміняють читання відеорядом із соціальних мереж. Вони від відео щасливі, це компенсація їхнього навантаження чи морального конфлікту у школі. Запросіть дитину на прогулянку містом чи на природі, зіграйте разом у футбол, шукайте разом цікаві місця та пригоди.
• Також батьки мають пам’ятати, що діти більш схильні до залежності від цифрових пристроїв, якщо почуваються самотніми, відчуженими, не мають мети та нудьгують. У такому разі гра стає для них втечею від реального світу, і вихід часто полягає у тому, щоб допомогти дітям отримувати багатий досвід у реальному житті та налагоджувати стосунки не з віртуальними друзями, а з реальними людьми. Дитина, яка залучена до творчої активності та має тісні зв’язки зі своєю родиною, менш імовірно втече у фантазійний цифровий світ.
• Аби замінити дитині залежність гаджетами на щось інше, потрібно зважати на психологічний типаж дитини. Для прикладу, футбол – є ті хто люблять грати, інші – дивитися, а треті – розповідати про нього. Тому варто зважати й на цю особливість. Головне – не зламати дитину, а знайти заміну, задати напрямок руху. Але не забороняти.

Краще розв’язання проблеми цифрової залежності – допомога дітям в отриманні змістовного досвіду в реальному житті й реальних відносинах. Говоріть і спілкуйтеся з власними дітьми.