Ми шукаємо щось нове, знаючи що без старого
не зможемо жити.
Старокостянтинівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №3 одна з найстаріших у місті. Відкрита вона була у далекому 1918 році. Перше приміщення школи знаходилося на перехресті 2-х вулиць (нині вул.Щорса і вул.Фрунзе). Будівля школи була дуже стара, велика, крита жерстю. Раніше у ній розміщувалася волосна управа.
У школі стали навчатися діти двох приміських сіл – Новики і Нове-Місто. Спершу це була початкова школа, в якій навчалися лише 3 групи (класи). Першим завідуючим школи був Войтюк, другим – Лучицький Юрій Феофанович. Зі спогадів перших учнів школи Апановича Г.П. (1908р.н.) та Брисюк З.Х.(1910р.н.) відомо, що заняття в школі часто припинялись, школу закривали: йшла громадянська війна. Та і по закінченню війни через голод і розруху діти не могли постійно ходити до школи, особливо взимку. Не вистачало теплого одягу, взуття, батьки залишали дітей вдома, щоб допомагали по господарству. Лише невелика частина учнів закінчувала 3 групи. І ще менша продовжувала навчання у Профтехшколі чи в Закузьминській семирічній школі (нині НВК).
Час ішов, змінювалося життя, змінювалася і краща школа.
У 30-х роках новий директор Радзивелюк Микола Олександрович, історик за фахом, багато зробив для зростання школи. Поступово школа стала семирічною. Учні навчалися у 2 зміни: І зміна – 1 – 4 групи, друга зміна – 5 – 7 групи. У 1934 році вже був перший випуск Новиківської неповно-середньої школи. У важкі роки голодомору учнів школи підтримував місцевий колгосп с.Нове – Місто, дітей безкоштовно годували гарячими сніданками. У той нелегкий час 30-і рр. школа жила активним життям: добре було організоване учнівське самоврядування, працювали різні гуртки: художньої самодіяльності, по ремонту книг і класних меблів, праці на шкільних ділянках.
Приміщення Новиківської школи з часом не могло вже задовольнити потреб школи. Початкова освіта стала обов”язковою для всіх. Тому 1934р. школа одержала ще одне приміщення (стара будівля лікарні) на території с.Нове-Місто, де знаходиться школа і нині. Тут стали навчатися учні 5-7 груп (класів).
З 1935 року відкрито було 8 клас. Уже в 1938 році школа стала середньою – десятирічною.
У школі в старших класах навчалися діти з навколишніх сіл: Поповець, Капустина, Футорів, Пашковець, Гребенинки, Волиці-Керекешиної. Для них було відкрито при школі інтернат.
До війни директором школи короткий час працював Вознюк Микола Тихонович, молода енергійна людина. У школі стали активніше працювати гуртки художньої самодіяльності.
Згодом директором став Мардер Ісаак Мусійович, який працював до 1941 року. Це була дуже гуманна, освічена,розумна, культурна людина. Школа за високі показники у навчанні та вихованні підростаючого покоління була нагороджена перехідним червоним прапором і називалася Новоміською червонопрапорною середньою школою.
З початком війни 1941 – 1945 років навчання у школі проводилося лише 2 місяці – вересень і жовтень 1941р. Директора школи Бондара Дмитра Ілліча за зв”язки з міським підпіллям фашисти розстріляли. Школу було закрито.
Навесні 1944 року, коли наше місто звільнили від німецько-фашистських загарбників, школа знову запрацювала. Директором став Сидоренко Іван Панасович, учитель математики.
Було дуже важко. Учні школи допомагали відбудовувати зруйноване фашистами народне господарство. У школі діяв тимурівський рух. З 1949 року розпочав роботу гурток юннатів, який упродовж багатьох років проводив велику навчальну – дослідну роботу, адже при школі була велика присадибна ділянка – 0,7га.
У 50-х роках школі виділили ще одне приміщення, що по вул. Орджонікідзе (колишня сільська рада). Там були спортзал, класи, їдальня (нині майстерня). Директором школи тоді став Римарчук Іван Федорович (пізніше очолив Будинок піонерів), а після нього призначили директором Старостюка Григорія Тодосовича.
Учні школи №3 завжди відзначалися працьовитістю.Вони допомагали
місцевому колгоспу ім.Жданова, працювали на пришкільних ділянках, збирали металолом, макулатуру, вирощували кролів.Крім трудових справ, учні школи не відставали у навчанні, художній самодіяльності, спортивних та інших справах.
З 1966 року директором школи стала Гарбарець Розалія Петрівна, вчитель біології. З ініціативи нового директора приміщення школи було перебудовано господарським способом.
З 1975 року по 1985рік велося будівництво спортивного залу – одного з найбільших у місті. Учитель фізкультури, колишній учень школи №3, нині вчитель – методист Бондаренко Анатолій Васильович став ініціатором створення нестандартного спортивного обладнання. Майданчик школи №3 у 1987 році було визнано одним із найкращих у тодішньому Радянському Союзі.
У 1993 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. З різних причин будівництво було призупинено і продовжене лише у 2004 році.
У 1996році директором школи призначили Михайлюка Василя Івановича, історика і географа за фахом. Заслуга нового директора у тому, що він перевів школу з дев”ятирічки в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 1998 році відбувся перший випуск 11 – го класу. Цього ж року урочисто відзначили 80- річний ювілей школи.
У 2004 році завдяки новому керівництву міста школа перейшла на газове опалення. До цього приміщення школи опалювалась вугіллям.
З ініціативи директора школи Михайлюка В.І. ведеться планомірна і копітка робота по створенню на базі нашого навчального закладу Школи здоров”я.
У школі стали навчатися діти двох приміських сіл – Новики і Нове-Місто. Спершу це була початкова школа, в якій навчалися лише 3 групи (класи). Першим завідуючим школи був Войтюк, другим – Лучицький Юрій Феофанович. Зі спогадів перших учнів школи Апановича Г.П. (1908р.н.) та Брисюк З.Х.(1910р.н.) відомо, що заняття в школі часто припинялись, школу закривали: йшла громадянська війна. Та і по закінченню війни через голод і розруху діти не могли постійно ходити до школи, особливо взимку. Не вистачало теплого одягу, взуття, батьки залишали дітей вдома, щоб допомагали по господарству. Лише невелика частина учнів закінчувала 3 групи. І ще менша продовжувала навчання у Профтехшколі чи в Закузьминській семирічній школі (нині НВК).
Час ішов, змінювалося життя, змінювалася і краща школа.
У 30-х роках новий директор Радзивелюк Микола Олександрович, історик за фахом, багато зробив для зростання школи. Поступово школа стала семирічною. Учні навчалися у 2 зміни: І зміна – 1 – 4 групи, друга зміна – 5 – 7 групи. У 1934 році вже був перший випуск Новиківської неповно-середньої школи. У важкі роки голодомору учнів школи підтримував місцевий колгосп с.Нове – Місто, дітей безкоштовно годували гарячими сніданками. У той нелегкий час 30-і рр. школа жила активним життям: добре було організоване учнівське самоврядування, працювали різні гуртки: художньої самодіяльності, по ремонту книг і класних меблів, праці на шкільних ділянках.
Приміщення Новиківської школи з часом не могло вже задовольнити потреб школи. Початкова освіта стала обов”язковою для всіх. Тому 1934р. школа одержала ще одне приміщення (стара будівля лікарні) на території с.Нове-Місто, де знаходиться школа і нині. Тут стали навчатися учні 5-7 груп (класів).
З 1935 року відкрито було 8 клас. Уже в 1938 році школа стала середньою – десятирічною.
У школі в старших класах навчалися діти з навколишніх сіл: Поповець, Капустина, Футорів, Пашковець, Гребенинки, Волиці-Керекешиної. Для них було відкрито при школі інтернат.
До війни директором школи короткий час працював Вознюк Микола Тихонович, молода енергійна людина. У школі стали активніше працювати гуртки художньої самодіяльності.
Згодом директором став Мардер Ісаак Мусійович, який працював до 1941 року. Це була дуже гуманна, освічена,розумна, культурна людина. Школа за високі показники у навчанні та вихованні підростаючого покоління була нагороджена перехідним червоним прапором і називалася Новоміською червонопрапорною середньою школою.
З початком війни 1941 – 1945 років навчання у школі проводилося лише 2 місяці – вересень і жовтень 1941р. Директора школи Бондара Дмитра Ілліча за зв”язки з міським підпіллям фашисти розстріляли. Школу було закрито.
Навесні 1944 року, коли наше місто звільнили від німецько-фашистських загарбників, школа знову запрацювала. Директором став Сидоренко Іван Панасович, учитель математики.
Було дуже важко. Учні школи допомагали відбудовувати зруйноване фашистами народне господарство. У школі діяв тимурівський рух. З 1949 року розпочав роботу гурток юннатів, який упродовж багатьох років проводив велику навчальну – дослідну роботу, адже при школі була велика присадибна ділянка – 0,7га.
У 50-х роках школі виділили ще одне приміщення, що по вул. Орджонікідзе (колишня сільська рада). Там були спортзал, класи, їдальня (нині майстерня). Директором школи тоді став Римарчук Іван Федорович (пізніше очолив Будинок піонерів), а після нього призначили директором Старостюка Григорія Тодосовича.
Учні школи №3 завжди відзначалися працьовитістю.Вони допомагали
місцевому колгоспу ім.Жданова, працювали на пришкільних ділянках, збирали металолом, макулатуру, вирощували кролів.Крім трудових справ, учні школи не відставали у навчанні, художній самодіяльності, спортивних та інших справах.
З 1966 року директором школи стала Гарбарець Розалія Петрівна, вчитель біології. З ініціативи нового директора приміщення школи було перебудовано господарським способом.
З 1975 року по 1985рік велося будівництво спортивного залу – одного з найбільших у місті. Учитель фізкультури, колишній учень школи №3, нині вчитель – методист Бондаренко Анатолій Васильович став ініціатором створення нестандартного спортивного обладнання. Майданчик школи №3 у 1987 році було визнано одним із найкращих у тодішньому Радянському Союзі.
У 1993 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. З різних причин будівництво було призупинено і продовжене лише у 2004 році.
У 1996році директором школи призначили Михайлюка Василя Івановича, історика і географа за фахом. Заслуга нового директора у тому, що він перевів школу з дев”ятирічки в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 1998 році відбувся перший випуск 11 – го класу. Цього ж року урочисто відзначили 80- річний ювілей школи.
У 2004 році завдяки новому керівництву міста школа перейшла на газове опалення. До цього приміщення школи опалювалась вугіллям.
З ініціативи директора школи Михайлюка В.І. ведеться планомірна і копітка робота по створенню на базі нашого навчального закладу Школи здоров”я.
Гордість школи – її учні, випускники. У нашій школі в різні роки навчалися Зайчук В.О. – працював міністром освіти україни, Зайчук Б.О. – працював головою пенсійного фонду України, Мацієвський Борис – генерал внутрішніх справ, Севернюк Т.А. – поетеса, Франчук Т.І. – директор Старокостянтинівського ліцею, Іщук Н.М. – завуч школи №3,
Радушинська О.П. – поетеса, Нагнибіда В.І. – викладач Хмельницького регіонального інституту, Неймак В.С. – викладач Хмельницького технологічного університету.
Радушинська О.П. – поетеса, Нагнибіда В.І. – викладач Хмельницького регіонального інституту, Неймак В.С. – викладач Хмельницького технологічного університету.